Жертви "святкової вечері"

Чи легко приймати важливі рішення чи взагалі думати про них із набитим шлунком? Коли очі самі закриваються і не хочеться нічого окрім тихого, спокійного відпочинку? Кільком президентам іспанських клубів доведеться шукати відповідь на це запитання у найближчі дні. Бо саме святкова пауза є можливістю розібратися із тим, чи дійсно варто і далі довіряти тренеру, з яким команда усе більше нагадує щедрого Санту і роздає очки на всі боки.

У такому рівному та якісному чемпіонаті недостатньо самих лише заспокійливих фраз про хороший склад, якому лише трохи «не вистачає» щоб досягти неймовірного успіху. А оскільки святкова пауза ще й збігається із відкриттям трансферного ринку, годі й шукати сприятливішої нагоди змінити на краще долю команди у цьому сезоні. Які ж тренери ризикують залишитися у «старому» році? Тим більше, що перша жертва «святкової вечері» вже відома.

Хав’єр Ірурета («Бетіс»)
Усе мало бути інакше. Старий вовк залишив своє лігво аби зробити севільську команду агресивнішою. У минулому чемпіонаті у боротьбі за виживання «Бетіс» виборов «почесне» чотирнадцяте місце. Потрібно було повертати команду на гору. Ірурета мав достатньо знань та досвіду щоб це зробити. Але не склалося…

Хабо якось обмовився, що у нього немає гравців, яких він хотів би мати. Знайома пісня. Колишній президент та все ще головний акціонер клубу Мануель Руїс де Лопера досі охоче показує усім бажаючим папірець, який підписав перед минулим сезоном екс- тренер «Бетіса» Лоренсо Серра Феррер. Мовляв, підтверджую, що цей склад хороший і може вивести «Бетіс» до єврокубків. При тому що список тих, кого Феррер хотів запросити до команди, неабияк відрізнявся від списку придбань Лопери минулого літа. Склад, який насправді ледь не вилетів, змінився не так вже суттєво. Добре, що хоч Ірурета ніяких заяв не підписував. Та працювати з Лоперою, це все одно що ходити із зашморгом на шиї, підписував ти щось чи ні. Бо маєш бути готовим до того, що те, що усе життя ти вважав білим, "насправді" має зовсім інший колір.

«Бетіс» дуже мало забиває. Після перемоги над «Настіком» у шістнадцятому турі — 15 м’ячів. Серед усіх форвардів вимогам Прімери повністю відповідає хіба що Рафаел Собіс. Те, що доводиться розраховувати на Роберта, який несподівано «вистрілив» у минулому чемпіонаті (7 влучних ударів), радше зайвий доказ того, наскільки сумною є ситуація.

Кажуть, що «Бетісу» не щастить. Ніби й матчі можна легко назвати у яких «не щастило» і севільці цілком могли розраховувати на інший результат. З «Еспаньйолом», «Атлетико»… Тільки от два нереалізованих пенальті у матчі з «Атлетико» це лише «не щастить»?

Щастя і нещастя «Бетіса» — Лопера. Він досі пишається тим, як відродив клуб на початку 1990-х, коли б ніхто інший і копійчини б на нього не дав. Все правильно. Відродив. Але чи це привід діяти зараз за принципом: « Я тебе породив, я тебе й вб’ю»? Таке враження, що тренерів «дон Мануе» запрошує аби працювали вони виключно із тими, кого він, Лопера, купить. Наставник може, звичайно, висловити якісь побажання. А хоч би і під Новий Рік - час дуже слушний. Тільки чим це все закінчується, краще спитати у Серра Феррера. Той кілька тижнів тому сказав, що «Лопера не вартий уваги ані як президент, ані як людина».

Ірурета, якому ніби й доводилося звертати увагу на усе, що Лопера говорить чи ні, залишався навдивовижу спокійним, давався взнаки досвід цієї скаженої роботи, і філософськи реагував на усі спекуляції у пресі. Одним із його наступників назвали Міхаеля Лаудрупа. Раніше згадували Луїса Фернандеса. Хтось говорив про Жака Сантіні. Самому ж Лопері ніби-то подобається Вісенте дель Боске.

Спокій Ірурети трохи скидався на байдужість. Може потай він знову мріяв про життя, у якому він не залежатиме від таких, як Лопера.

Хуан Рамон Лопес Каро («Леванте»)
Після того, як Лопес Каро допрацював сезон із «Реалом» і без зайвого галасу та образ передав справи Капелло, здавалося, що як про тренера команди Прімери ми про нього не почуємо ще довго. Але майже одразу надійшла пропозиція від «Расинга». Із сантандерцями зрештою не склалося. Але вчасно нагодилися гінці з «Леванте».

Серед нових підопічних Лопеса Каро багато досвідчених виконавців, дехто з яких навіть дещо у своїй кар’єрі виграв. Так і тягне пожартувати, що, мовляв, від минулорічного «Реалу» теперішню його команду не відрізниш. Бо грають ці «досвідчені» та «заслужені» так само, як і мадридські «зірки» упродовж останніх трьох сезонів. Принципу «тут ми граємо, а тут — ні» дотримуються свято.А клас у них все ж не зовсім той, що у мадридців. І тому догрався «Леванте» аж до п’ятнадцяти очок і місця над зоною вильоту. Футболісти після чергового сірого матчу кажуть, що «Лопес Каро не винний». Ось і Мічел Сальгадо після поразки «Реала» від «Рекре» те саме сказав про Капелло. Щастить Лопесу Каро. Навіть у чесності, з якою вони усю провину беруть на себе, гравці «Леванте» та «Реала» мають багато спільного.

Але мадридці хоч лише раз на два-три місяці мусять вибачатися. У «Леванте» приводів для цього значно більше. Команда виглядає зовсім не мотивованою. Перевагу втримати неспроможна, реалізувати моменти, які створює у рідкісні моменти натхнення, теж. (Забиває команда навіть менше за «Бетіс»). Натхнення штука цікава. Чекати його можна довго. Особливо якщо нічого не робиш аби воно з’явилося. Тільки-но «Леванте» починає ворушитися (здебільшого у матчах із грандами), як потенціал команди проглядає навіть крізь нашарування непевності та слабкодухості. Може Лопес Каро занадто «хороший»? Та ніби ж досить жорстко воював із Лораном Робером, якому завжди «дуже добре було у попередній команді». Потім таки почав випускати француза на поле. Той віддячив результативною передачею на Алваро у грі із «Сельтою» і …вилученням у Сантандері.

Можливо, як і у Мадриді, Лопеса Каро поміняє у «Леванте» апологет суворої дисципліни. Хто? Ірурета звільнився. Якщо ж президент клубу Педро Вільярроель і далі думає довіряти нинішньому наставнику, то краще тоді серйозно перетрусити склад.

Грегоріо Мансано («Мальйорка»)
Чотири очки до зони вильоту.Тринадцять забитих м’ячів. Мансано, який так блискуче впорався із нелегким завданням у минулому сезоні — він прийняв «Мальйорку», коли та була останньою, і, програвши тільки 3 матчі з 15, залишив острів’ян у еліті, — у цьому чемпіонаті схожий на аптекаря з фільму «Невловимі месники». Хоча «експерименти» Мансано здебільшого закінчуються висновком «замало».

Насамперед замало влучних ударів. «Експерименти» це таки гучно сказано. Для деяких любителів пограти складом це навіть не лабораторна робота у середній школі. Мансано шукає, як оптимально використовувати своїх найбільш здібних виконавців у середній лінії, але робить це якось дивно. Гра команди у захисті надійністю та фундаментальністю не відзначається, але враження таке, що «Мальйорка» грає виключно на 1:0. Три зі своїх чотирьох перемог команда саме з цим рахунком здобула, але варто лише пропустити, втрата очок майже гарантована.

Така неминучість ніби навпаки має робити «Мальйорку» однією із найвідчайдушніших команд країни, тим більше, що у Мансано є кому грати у такий футбол. Майже. Бо немає забивних форвардів. Повернення Дієго Трістана поки що більше скидається на нещодавнє «повернення» Майка Тайсона уринг. Репутація, спогади є — удару вже немає. Хавбеки, які б мали підхопити прапор атаки, або травмовані, як от зараз Ібаґаса, або ніяк не наберуть оптимальну форму (Аранґо). Новачок Янковіч та «вічний двигун» Ґутьєррес не витягнуть усе на собі, як на це не сподівайся.

У останньому перед святковою перервою матчі Мансано випустив команду без жодного номінального форварда у стартовому складі. Якщо згадувати гру у захисті, то ця масивна та потужна, на перший погляд, конструкція протрималася до першого пропущеного. У атаці нічого не було аж до пенальті, який «Мальйорка» заробила вже за рахунку 0:3.

Колись може Мансано здивовано вимовить: «Влучив». Тільки цілком можливо, що станеться це на руїнах сезону, що міг би бути для його команди набагато успішнішим...

… Хтось із президентів клубів вже встиг поміняти тренера у відчайдушній спробі змінити невдалий хід чемпіонату. Комусь це ще доведеться зробити. Цілком можливо, що найближчим часом. У якості «десерту» до святкової вечері. Якщо не завадять здоровий святковий сон та іспанська звичка усе відкладати «на завтра».

© Д. Джулай