Полум’яний мотор «Еспаньойла»

У прокуреному барі, за кухлем пива про таких як він говорять шанобливо і з ледве приховуваним жалем. Бо за кожним спогадом про його чудову гру завжди йде сумне, чи не риторичне запитання: «Чому він не грав так завжди? Чому цей талант проявляв себе не так часто, як міг би?». Іван Де ла Пенья, немов старий рокер, що після гучного дебюту займався виключно самознищенням, а потім повернувся на сцену. Радість від повернення, сум за втраченим часом.

Великих тріумфів у Де ла Пеньї вже не буде. Він грає у занадто скромній команді. Перемога у Кубку Іспанії-2006 може бути останнім здобутком у його кар’єрі. Де ла Пеньї лише 30, він молодший за Бараху, він одноліток Мор’єнтеса та Ван Ністелроя, але титули, за які б’ються вони, Іванові, схоже, вже не змагатися. За чотири сезони, які він провів, у «Еспаньйолі» ця команда тільки раз вибралася із підвалів турнірної таблиці (п’яте місце у сезоні 2004/05). Тодішній підйом «Еспаньйола» був би неможливим без натхненної гри Де ла Пеньї, нехай навіть саме у тому сезоні він віддав найменше результативних передач.

Цифрами, якими б вони не були, внесок такого гравця не оцінити. Тим більше, що за рік до цього Іван 12 разів асистував партнерам. Гра Де ла Пенья, немов еталон, який мають наслідувати інші. Кожен пас — розчерк пера майстра. Навіть якщо копія буде хоч на половину краща за  якість оригіналу, «Еспаньйол» може злетіти високо. Так воно і було два роки тому.

В останньому турі попереднього чемпіонату до вильоту «Еспаньйола» з Прімери залишалося дві хвилини, коли Коро, який замінив травмованого Де ла Пенью ще у першому таймі забив рятівний м’яч. «Гідне» завершення сезону, що був ніби зліпком з кар’єри Де ла Пеньї — короткі, яскраві спалахи і похмурі, тривалі провальні серії. «Еспаньйол» боявся власної тіні. На останніх хвилинах обох таймів барселонці пропустили 25 м’ячів. Цим страхом команда жила усе міжсезоння, а новий чемпіонат розпочала домашньою поразкою від «Настіка».

Три наступних матчі Іван пропустив. Два з них команда програла. Повернувся він на поле після невдачі на Мальйорці. (Інертний «Еспаньйол» поступився 0:1). Це зараз ми знаємо, що повернення Де ла Пеньї стало початком десятиматчевої безпрограшної серії, а тоді матч з «Осасуною» радше був схожий на змагання у швидкості двох черепах, кожна з яких робила усе, аби, боронь Боже, не зрушити з місця.

«Еспаньйол» рухався з місця повільно. «Мотор» команди — Де ла Пенья мав розігрітися. Шість поєдинків поспіль закінчилися внічию. У кожної нічиєї була своя історія. Наприклад, у Вільярреалі арбітр не зарахував чистий м’яч Пандіані (лайнсмен помилково вирішив, що після подачі Івана з кутового м’яч перетнув лінію поля). Другий тайм домашньої гри з «Расингом» нагадував виверження вулкана, настільки непередбачувано і швидко змінювалася ситуація на полі. (Тамудо зрівняв рахунок з пенальті на 91-й хвилині). Поступово «Еспаньйол» забував про страх. Позиція Де ла Пеньї — це місце, де народжується футбол. Футбол команди Ернесто Вальверде народжувався у цьому сезоні не без труднощів, але з допомогою Івана він таки з’явився на світ.

І оголосив про свою появу перемогою над одним із лідерів першості — «Севільєю». У другій  половині матчу «Еспаньйол» переважав суперника саме у тій грі, що стала фірмовою для самої «Севільї». Чіткий вибір позиції, жорстка гра у відборі із миттєвим переходом у наступ. І філігранні паси Де ла Пеньї, як окраса усього цього «джентльменського» набору. Наступний матч — на виїзді проти мадридського «Атлетико» — лише підтвердив, що підопічні Вальверде виходять на той рівень фізичної готовності, що дозволяє не втрачати суперників без перенасичення середньої лінії. «Еспаньойлу» зараз не треба випускати «зайвого» хавбека, аби загасити активність опонентів. Зазвичай дует Мойсес–Де ла Пенья спроможний впоратися чи не з усіма завданнями, що виникають під час матчу.

Дещо хиткою стає ця структура хіба що тоді, коли суперник здатен підвищити швидкість і починає домінувати на флангах. У нинішньому стартовому складі «Еспаньойла», який Вальверде поступово визначав вже під час безпрограшної серії, на лівому фланзі захисту діє правоногий «кантерано» Чика, а на правому — універсальний Сабалета, який все ж не завжди може тримати свою позицію без належної підстраховки. У них обох виникли проблеми, тільки-но у «Атлетико» краще став рухатися м’яч, а його опорні Люксен та Маніше активніше почали підтримувати гравців лінії атаки.

Пропущений м’яч виглядав закономірно, але саме тут «Еспаньйол» здивував своєю реакцією. Команда, що усього боїться, навряд чи за кілька хвилин забила б вдруге та ще й такому супернику, як «Атлетико». «Еспаньйол» знову «підняв голову», знову почав рухатися, не «слідом» за суперником, а випереджаючи його. Де ла Пенья знову почав «нахабно» намагатися одним пасом розрізати захист мадридців. Навіть за ті передачі, що до адресата не доходили, хотілося йому подякувати, бо завжди приємно бачити, як футболіст такого таланту не шукає «найпростіший» варіант, а робить те, на що наважиться не кожен.

Дві поспіль перемоги над командами з першої п’ятірки. Попереду домашній матч із «Реалом». У барах, де збираються шанувальники «Еспаньйола», про цей поєдинок найпевніше говоритимуть із стриманим, але все ж оптимізмом. І, звичайно, згадуватимуть про Івана Де ла Пенью.

Відеозвіт про виступ «Еспаньйола» у минулому чемпіонаті можна продавати під маркою «фільм жахів». Наступної весни вболівальники барселонців, навіть не надто чутливі, з радістю б придбали «романтичну мелодраму» з Іваном у головній ролі. Залишається дрібничка. Двадцять чотири тури у національній першості і скількись там матчів у Кубку УЄФА. Чи витримає «мотор»?

© Д. Джулай