НОВИНИ КОМПАНІЇ

Сергій Омельчук: Навіть десять Євробаскетів не змінять український баскетбол

Відверта розмова з коментатором компанії "Повєрхность".

Коментатор наших каналів Сергій Омельчук розповів про тонкощі коментування різними мовами, свій похід у журналістику, а також поділився думками щодо ситуації в українському баскетболі.

- Одного разу трапився цікавий епізод, коли, замість українською, Ви «вступили» в продовження ефіру російською? Наскільки важко перелаштовуватися з однієї мови коментування на іншу?
- Іноді дуже важко. Особливо, коли відкоментуєш впродовж тижня-двох російською, а потім випадає нагода працювати рідною мовою. Я виріс в україномовній родині, навчався в українській школі, вищу освіту здобував також в українському виші. Тоді як російська залишалася десь у паралельному вимірі - фільми, книги, випадкові знайомі... Однак труднощів у спілкуванні російською ніколи не виникало. Не знаю чому, можливо середовище, навколишні люди, інформація яка надходила ззовні, відповідним чином впливали на формування навичок звукоутворення під час спілкування і зрештою коментування російською. А подібні «казуси» через втому.

- Якщо б вибирали одну мову, якою надалі коментувати, це була б українська?
- Так, безумовно, українська моя рідна. Це мова, яку я увібрав із молоком матері. Мені значно легше висловлюватися українською, я швидше міркую і відтворюю думки. Хоча російську також безмежно люблю, вона дуже багата, барвиста, більш динамічна, тому для мене - це своєрідне випробування і щораз величезна насолода коментувати подію російською мовою.

- Себто про якісь принципи чи упередження щодо російської мови, які присутні в багатьох вітчизняних коментаторів, не може бути й мови?
- Ну які принципи, якщо моя дружина, дитина, друзі спілкуються російською так само вільно як і рідною. Нехай хоч англійською розмовляють, головне щоб ми розуміли одне одного. Якщо йдеться про якийсь радикалізм, то я залишаюся осторонь. Як на мене, то усі мови мають певну своєрідність, за яку їх варто якщо не любити, то хоча б поважати.

- Окрім коментаторства, Ви займаєтесь ще й іншою діяльністю, зокрема, озвученням кінострічок. Яке професійне заняття на першому місці?
- Коментаторство на першому місці! Спорт - це та царина, із якої я почерповую величезну насолоду. А окрім цієї діяльності, озвучую художні стрічки й англомовні аналітичні програми на одному з каналів.

- Можете себе назвати людиною, якій робота приносить одне лиш задоволення, чи, буває, все на певний час стає рутиною?
- Робота ніколи не матиме лише однієї грані. Через певні обставини - фізичні й емоційні перевантаження трапляються нервові зриви. Робота не може бути позбавлена стресів, особливо, коли ти працюєш у великій команді. Тому час від часу потрібно змінювати місце праці, оновлювати декорації й оточення, інакше рутина поглине і постраждають інші сфери життя.

- Робота на спортивному телебаченні - дитяча мрія чи вже дорослий «закид долі»?
- Я у цьому сенсі неоригінальний. Батьки журналісти, обоє працювали на телебаченні. Брат рушив за їхніми стопами і я слідом. А спорт, тому що змалку демонстрував непогані успіхи у легкій атлетиці, командних видах, особливо у баскетболі. Тому опинитись в атмосфері тих, хто для мене став взірцем, було цілком природно.

- А як потрапили безпосередньо на «Повєрхность»?
- Мене запросив коментувати матчі студентської ліги NCAA Дмитро Джулай. Були часи, коли «Повєрхность» транслювала Євробаскети, Євролігу, Олімпійські ігри, тому баскетбольну складову на пару із Вадимом Власенком повністю заповнювали ми. А коментувати футбол російською я розпочав у лютому 2012-го, коли баскетбол тимчасово «зник» із каналу. Із поверненням мого профільного виду спорту у мережу «Поверхності» акценти моєї роботи знову зсунулися у бік баскетболу.

- Баскетбол – Ваше давнє захоплення, а футбол, виходить, на другому плані?
- Баскетбол у моє життя увійшов із років тринадцяти, коли мій старший брат зі своїми однокласниками участю у Кубку Волкова змусили закохатися у цей вид спорту мало не усю школу. Вже потім у нашій квартирі з’явилися гори вирізок із друкованих видань, які хоч найменше стосувалися баскетболу. Однак спорт №1 ніколи не перебував на другому плані. Серед моїх захоплень виник своєрідний футбольно-баскетбольний симбіоз, в якому кожному із цих видів спорту відводилася однакова увага і роль. Так склалося, що, ступаючи на шлях баскетбольного коментатора, я подолав вже довжелезну репортерську і редакторську дистанцію, яка була пов’язана більшою мірою із футболом. Звісно, зважаючи на специфіку і відмінності цих видів спорту, одразу поєднувати стилі ведення і перемикатись із баскетбольних на футбольні репортажі було не легко. Але із плином часу і набуттям досвіду це стало цілковито природно.

- Звідки черпаєте натхнення, адже робота фактично творча?
- Спортивний світ являє собою невичерпне джерело натхнення. Кожен матч сповнений емоцій, інтриги, драматургії… У цьому сенсі коментатор дуже залежний від тієї енергетики, яку випромінюють гравці, тренери, уболівальники. Відповідно, якщо подія нагадує новорічну гірлянду, вона автоматично заряджає коментатора і спричиняє у його свідомості своєрідне святкове салютування. І, навпаки, коли гра має прісний присмак, то вже коментатору доводиться вмикати додаткові резерви і намагатися доповнити сіру картину різнокольоровими барвами.

- Розкажіть про свої хобі та відпочинок.
- Дозвілля переважно проводжу із родиною. У мене дві донечки, тому зайвого часу ніколи не буває. Намагаємось із дружиною влаштовувати для дітей цікаві вилазки – у парки, розважальні центри, катки, басейни тощо. А у ті миттєвості, коли залишаюсь наодинці, намагаюсь вирватись на баскетбольний майданчик або у ліс, де фотографую незабутні прояви природи.
 
- Чи багато часу йде на підготовку до ефірів?
- Під час підготовки до футбольних матчів та оглядів переважно почерповую інформацію зі спеціалізованих сайтів відповідних чемпіонатів, відшуковую трансляції та огляди попередніх турів, а також переглядаю особисту базу даних, накопичену за останні кілька років. Загалом, до одного футбольного матчу я готуюся близько 4-5 годин інтенсивно, і ще 2-3 години для закріплення вивченого. Баскетбольні репортажі мають інакшу специфіку і потребують меншого часу на підготовку, тому подекуди навіть двох-трьох годин цілком достатньо. Кілька років тому на прохання керівництва каналу довелося підрахувати приблизний час, який я витрачаю на підготовку до ефірів. Вийшло близько 60-80 годин на тиждень, залежно від насиченості календаря трансляцій.

- Як ставитеся до роботи в парах з іншими коментаторами або з так званими експертами - колишніми спортсменами?
- Це, безумовно, дуже цікавий та пізнавальний досвід. Однак, на жаль, не кожен експерт зголоситься працювати, так би мовити, «за ідею». Фінансова ж спроможність відповідної винагороди зазвичай не збігається із апетитами фахівців. А запрошувати аби кого – щонайменше не професійно.

- Як часто доводиться працювати з місця подій? Чим така робота для Вас відрізняється від коментування зі студії?
- Минулий сезон майже увесь відкоментував матчі Суперліги за участю київських баскетбольних клубів із Палацу спорту. Був не у захваті, оскільки сама коментаторська позиція знаходилася майже під стелею і відчути атмосферу гри фактично не вдавалося. А от цьогоріч під час роботи на матчах баскетбольної Євроліги отримав величезну насолоду. Це неймовірне відчуття, коли гравці рівня національних збірних перебувають за кілька метрів від тебе, коли випадає нагода побачити кожну найменшу емоцію і вдається зануритись повністю у світ спортивної пристрасті, яка немов цунамі накриває усе навколо, от тільки не руйнуючи, а навпаки, заряджаючи тебе ще більшою відданістю цій грі.

- Найяскравіша прокоментована подія.
- Таких подій кілька, і не всі вони надто масштабні – фінал Євробаскету 2007 року із тим магічним пострілом Холдена у кошик ошелешених іспанців, торішній матч ¼ фіналу Кубка Англійської Ліги, в якому скромний «Бредфорд» вибив «Арсенал», ну і, звісно, цьогорічна історична перша перемога в Євролізі «Будівельника», який у київському Палаці спорту зупинив сербський «Партизан».

- Віддаєте перевагу європейському, американському, вітчизняному баскетболу чи слідкуєте за всім «по трохи»?
- Звісно, європейському, оскільки лише він може називатися баскетболом. Вітчизняний чемпіонат базується на традиціях, які свого часу заснували і підняли до світового рівня Бєлостєнний, Волков, Мурзін та інші. А гра, яка відбуваються під егідою НБА, це більше шоу, аніж справжнє баскетбольне протистояння. Тому й трапляється, що тамтешні зірки в європейських реаліях розчиняються, і налякані стрімголов повертаються додому. І навпаки, європейські гравці середнього рівня стають справжніми зірками у клубах НБА.

- Вболівальницькі вподобання приховуєте?
- Аж ніяк! Я обожнюю нідерландські футбольні клуби, особливо «Вітесс». У російській Прем’єр-лізі шаную роботу Олега Кононова і його «Краснодар». Серед бельгійських команд закоханий у «Зульте Варегем». А в баскетбольному вимірі має серце належить усім українським командам, оскільки, до згортання Суперлігою медійних проектів, я впродовж чотирьох років був частинкою колективу, який вкладав душу у популяризацію цього виду спорту у нашій країні.

- Баскетбол – при всій повазі, не найпопулярніший вид спорту в Україні. Проведення в нас Євробаскету бодай частково виправить ситуацію?
- Можливо дещо песимістично, але навіть десять поспіль Євробаскетів не виправлять ситуацію, поки баскетболом у нашій країні опікуватимуться переважно олігархи та і лише заради втілення власних тимчасових бізнес-проектів. Ті, хто свого часу спробували підняти баскетбол з руїн, із цим завданням не впоралися, оскільки не отримали своєчасної підтримки держави. Окрім цього, у нашій країні, за рідкісними винятками, обмаль менеджерів, котрі розуміють специфіку баскетболу і вміють його просувати у маси. Але зазвичай тим, хто може виправити ситуацію на краще, не вистачає любові та відданості цій грі. Заснування 2008-го асоціації баскетбольних клубів, її розвиток впродовж 5 років, поява цілої низки телевізійних й інтернет-проектів, залишала надію на покращення, але цей рік позначений велетенським кроком у минуле. Власники більшості клубів відмовились від подальшого розвитку ліги і вдалися до суттєвого скорочення видатків, фактично відхрестившись від популяризації баскетболу у нашій країні. А якщо сьогодні про баскетбол не говорить навіть Суперліга, то фактично не говорить ніхто. Про яке ж покращення ситуації може йти мова?

- Чи можна вважати першим кроком популяризації баскетболу виступ «Будівельника» в Євролізі?
- Найтитулованіший клуб України зробив велетенський крок ще минулого року, коли сенсаційно пробився до квартету найкращих клубів Єврокубка. Щось аналогічне цього сезону має усі шанси повторити южненський «Хімік». Тоді як «Донецьк» більш аніж вдало стартував в Єдиній лізі ВТБ. Тому у певних регіонах популярність баскетболу час-від-часу спалахуватиме. Однак глобальних змін не відбудеться, принаймні за цієї політичної й економічної ситуації.

- Запрошення іноземного тренера та натуралізація декількох гравців – єдиний швидкий шлях для збірної України створити сильну команду?
- Іноземний тренер прищепив нашим гравцям філософію переможців, чого не вдавалося зробити жодному українському наставнику маючи набагато кращий склад. Фрателло завжди був романтиком, і його щира віра у підлеглих, у завдання, які покладалися на команду, спричинила дійсно магічний ефект. А натуралізація гравця на позицію плеймейкера склалася із цілої низки причин, головна з яких – необхідність конкурувати зі збірними, які аналогічним чином раніше підсилились такими виконавцями.

- Натуралізація легіонерів, мабуть, красномовно показує рівень розвитку баскетбольної школи в Україні…
- В обох випадках – зі Стівеном Буртом і Пухом Джеттером, йшлося винятково про позицію першого номера, тобто розігруючого. Перший – надто переймався особистими показниками, гребуючи інтересами команди, тому від його послуг відмовилися. А другий цілком природно і дуже швидко гармонійно влився у колектив. Поява обох американців пов’язана із проваллям, яке виникло після травмування Дениса Лукашова. А відсутність гідної заміни спричинена прорахунками, яких припустилася Федерація баскетболу України. Утім, як бачимо зараз, національна чоловіча збірна досягла рекордного прогресу на чемпіонаті Європи і пробилася на світову першість. От тільки це – єдина ложка меду у велетенській бочці дьогтю, оскільки на решті напрямків, за які відповідає ФБУ, суцільне провалля. І з тими показниками, що демонструють молодіжні збірні, за кілька років, щоб не виглядати посміховиськом на єврофорумах, нам доведеться латати натуралізованими гравцями не дві і не три позиції…

- Так розумію, чогось більшого, аніж просто «не вдарити обличчям в багно», на домашньому Євробаскеті від рідної збірної не варто чекати…
- Чогось ганебного не варто очікувати. Для домашніх команд Євробаскет зазвичай складається цілком вдало. «Вдарити в багно» можна ще до чемпіонату і, зважаючи на нинішні темпи будівництва арен, вірогідність цього дуже висока. Щодо самого виступу збірної, то він залежатиме від того, чи зголоситься працювати із нашою командою й надалі Фрателло і чи матимуть ігрову практику основні гравці, оскільки в умовах подальших міжусобних війн у баскетбольному господарстві не відомо, скільки ще існуватиме внутрішній чемпіонат.

- Які очікування від 2014-го року в спортивному плані?
- Перш за все, нетерпляче очікуємо зимової Олімпіади в Сочі, де наші біатлоністки мають чудові шанси на медалі. Цікава подальша доля боксерського поступу Кличка-молодшого, Ломаченка й Усика. Влітку всі насолоджуватимемось світовим футбольним чемпіонатом, а до цього станемо свідками непередбачуваних розв’язок у чемпіонатах, за плином яких маємо змогу спостерігати на каналах «Спорт-1» та «Спорт-2».

- Ваші трудівні і творчі плани.
- Якщо новий рік принесе стабільність і впевненість у завтрашньому дні, то й надалі працюватиму коментатором на «Повєрхность-ТВ». Є ідея розвивати кілька власних каналів на ютубі, пов’язаних із давніми захопленнями. Окрім цього й надалі займатимусь озвучуванням кінострічок та науково-популярних програм.

- Чого побажаєте нашим глядачам та шанувальникам спорту в новому році?
- Бажаю відшукати власний шлях. Пам’ятайте, що ніхто за вас не зробить крок до втілення вашої мрії. Для цього потрібно активніше розвивати власні таланти. Закликаю більше уваги звертати на емоційну складову спорту і не зациклюватись лише на його формальних обрисах (голах, очках, секундах). Тепла у ваші оселі та серця і невичерпного джерела енергії!

Розмовляв Андрій Федченков, для сайту poverkhnost.tv